Запитуйте-відповідаємо

Будь-ласка надсилайте Ваші питання на contact@newwave4.org. Відповіді будуть публікуватися на цій веб сторінці.

 

Коментар народного депутата України ОКСАНИ БІЛОЗІР:

Для України ратифікація Європейської Конвенції про правовий статус трудящих-мігрантів є дуже важливою, особливо з огляду на те, що ми є країною-донором.
Ратифікація конвенції зобов’язуватиме державу повномаштабно в правовому полі працювати зі своїми трудовими мігрантами, бо до сьогоднішнього дня такий зв’язок був дуже малим, і проблема трудової міграції та її соціальних наслідків, як така, ігнорувалася.
Основна частина заробітчан повертається в Україну, заробивши гроші, набувши досвіду. Повертаючись в Україну, багато хто з них започатковував власну справу, бізнес. Недаремно існує така теза, що сьогодні малий та середній бізнес в Україні формується за кордоном.
Ратифікація Конвенції зобов’яже нашу державу не тільки звертати увагу на своїх заробітчан, але й відслідковувати їхні проблеми, адекватно реагувати на них, проводити інформаційну кампанію з метою протидії нелегальній міграції та запобіганню ризиків, забезпечувати дотримання низки прав.  
Держава прийде до розуміння необхідності запровадження нових стандартів і підходів по відношенню до центрів, що займаються працевлаштуванням за кордоном. Актуалізується питання ліцензування цієї діяльності, її легітимності.
Серед вагомих переваг, які матиме ратифікація цієї Конвенції в перспективі, є наступні:

1. Зніматиметься фінансове навантаження щодо:

1. оформлення документів і дозволів на легальну роботу;
2. проїзд до місця роботи за рахунок держави-приймача
3. звільнення від оплати в’їзних зборів
4. право на оскарження рішення щодо звільнення з роботи.

2. Функціонування спеціальних соціальних служб в країнах, які приймають працівників мігрантів.
3. Програми адаптації, задоволення мовних і культурних потреб.

Права на створення організацій
.
ЄВРОПЕЙСЬКА КОНВЕНЦІЯ
ПРО ПРАВОВИЙ СТАТУС ТРУДЯЩИХ-МІГРАНТІВ

Держави – члени Ради Європи, які підписали цю Конвенцію,
ураховуючи, що метою Ради Європи є досягнення більшого єднання між її членами для збереження та втілення в життя ідеалів і принципів, які
є їхнім спільним надбанням, а також для сприяння їхньому економічному
та соціальному прогресу, поважаючи при цьому права людини
й основоположні свободи;
уважаючи, що правовий статус трудящих-мігрантів, які є громадянами держав – членів Ради Європи, повинен регулюватися таким чином, щоб забезпечити їм, у міру можливості, в усіх аспектах умов життя й праці режим, не менш сприятливий, ніж режим, що надається працівникам, які
є громадянами держави, що приймає;
будучи сповненими рішучості сприяти поліпшенню соціального становища трудящих-мігрантів і членів їхніх сімей;
підтверджуючи, що права та привілеї, які вони надають громадянам одна одної, визнаються завдяки тісному співробітництву, що згуртовує держави – членів Ради Європи за допомогою її Статуту;
домовилися про таке:

 

Глава I

Стаття 1

Визначення

1. Для цілей цієї Конвенції термін «трудящий-мігрант» означає громадянина Договірної Сторони, якому інша Договірна Сторона дозволила перебувати на її території для здійснення оплачуваної роботи.
2. Ця Конвенція не застосовується до:
а) прикордонних робітників;
b) акторів, інших артистів естради й спортсменів, запрошених
на короткий проміжок часу, а також до осіб вільної професії;
c) моряків;
d) осіб, що отримують професійну підготовку;
e) сезонних робітників; сезонні трудящі-мігранти – це особи, які
є громадянами однієї Договірної Сторони й займаються на території іншої Договірної Сторони діяльністю, що залежить від пори року, на контрактній основі на визначений період або для виконання конкретно визначеної роботи;
f) робітників, які є громадянами Договірної Сторони, і виконують конкретну роботу на території іншої Договірної Сторони від імені підприємства, зареєстрований офіс якого знаходиться за межами території цієї Договірної Сторони.

Глава II

Стаття 2

Форми набору

1. Набір майбутніх трудящих-мігрантів може здійснюватися
на персональний або неперсональний запит, і в останньому випадку він здійснюється за посередництвом офіційного органу держави походження, якщо такий орган існує, та, у разі необхідності, – за посередництвом офіційного органу держави, що приймає.
2. Адміністративні витрати, пов’язані з набором, офіційним рекомендуванням та працевлаштуванням, не сплачуються майбутнім трудящим-мігрантом, якщо ці процедури здійснюються офіційним органом.

Стаття 3

Медичний огляд і професійний іспит

1. Набору майбутніх трудящих-мігрантів можуть передувати медичний огляд і професійний іспит.
2. Метою медичного огляду та професійного іспиту є встановити,
чи відповідає фізичний і психічний стан здоров’я, а також технічна кваліфікація майбутнього трудящого-мігранта запропонованій йому роботі,
а також переконатися, що стан його здоров’я не загрожує здоров’ю людей.
3. Порядок відшкодування витрат, пов’язаних з медичним оглядом
і професійним іспитом, визначатиметься, у разі необхідності, двосторонніми угодами таким чином, щоб такі витрати не сплачувалися майбутнім трудящим-мігрантом.
4. Від трудящого-мігранта, якому зроблено персональну пропозицію стосовно роботи, вимагається складання професійного іспиту, лише якщо
є підозра в поданні неправдивих відомостей, крім випадків, коли такий іспит проводиться на вимогу роботодавця.

Стаття 4

Право на виїзд. Право на допуск. Адміністративні формальності

1. Кожна Договірна Сторона гарантує трудящим-мігрантам такі права:
– право залишати територію Договірної Сторони, громадянами якої вони є;
– право на допуск на територію Договірної Сторони для здійснення оплачуваної роботи після отримання на це дозволу й необхідних документів.
2. До цих прав застосовуються такі обмеження, які передбачені законодавством і необхідні для охорони національної безпеки, громадського порядку, здоров’я людей чи суспільної моралі.
3. Документи, необхідні трудящому-мігранту для еміграції
та імміграції, видаються якнайшвидше, безоплатно або з оплатою в розмірі, що не перевищує адміністративних витрат на них.

Стаття 5

Формальності та процедура,
що стосуються трудового договору

Кожному трудящому-мігранту, прийнятому на роботу, до виїзду
до держави, що приймає, видається трудовий договір або остаточне запрошення на роботу, причому кожний із цих документів може бути укладений однією чи більше мовами, які використовуються в державі походження, та однією чи більше мовами, які використовуються в державі, що приймає. Використання щонайменше однієї мови держави походження
та однієї мови держави, що приймає, є обов’язковим у разі набору офіційним органом або офіційно визнаним бюро працевлаштування.

Стаття 6

Інформація

1. Договірні Сторони надають одна одній, а також майбутнім мігрантам відповідну інформацію про місце та умови їхнього проживання, можливості для возз’єднання сім’ї, характер роботи, можливості укладення нового трудового договору після припинення дії першого, необхідний рівень кваліфікації, умови праці та життя (зокрема, вартість життя), винагороду, соціальне забезпечення, житло, харчування, переказ заощаджень, проїзд
та про відрахування, що здійснюються із заробітної плати у зв’язку
з внесками для соціального захисту й соціального забезпечення, податками
та іншими зборами. Може також надаватися інформація про культурну
та релігійну ситуацію, яка є в державі, що приймає.
2. У разі набору через офіційний орган держави, що приймає, така інформація надається до від’їзду майбутнього трудящого-мігранта мовою, яку він розуміє, для того щоб він мав можливість прийняти рішення з повним розумінням справи. У разі необхідності письмовий переклад такої інформації мовою, яку майбутній трудящий-мігрант розуміє, забезпечується, як правило, державою походження.
3. Кожна Договірна Сторона зобов’язується вживати відповідних заходів для запобігання поширенню неправдивої інформації стосовно еміграції та імміграції.

Стаття 7

Проїзд

1. Кожна Договірна Сторона зобов’язується забезпечити, щоб у разі офіційного колективного набору покриття витрат на проїзд до держави,
що приймає, ніколи не покладалося на трудящого-мігранта. Порядок покриття таких витрат визначатиметься відповідно до двосторонніх угод, які можуть також поширити ці заходи на сім’ї та робітників, що набираються індивідуально.
2. У випадку, коли трудящі-мігранти й члени їхніх сімей, їдучи
до держави, що приймає, проїжджають транзитом через територію однієї
з Договірних Сторін, або під час їхнього повернення до держави походження компетентні органи держави транзиту вживають усіх заходів для прискорення їхнього проїзду та запобігання адміністративним затримкам
і труднощам.
3. Кожна Договірна Сторона звільняє від ввізних зборів і податків під час в’їзду до держави, що приймає, та остаточного повернення до держави походження і під час транзиту:
a) особисті речі та рухоме майно трудящих-мігрантів і членів їхніх сімей, що належать до їхнього домашнього господарства;
b) обґрунтовану кількість інструментів і портативного обладнання, необхідних для роботи, яку вони будуть виконувати.
Наведені вище пільги надаються відповідно до законів або підзаконних актів, що є чинними у відповідних державах.

Глава III

Стаття 8

Дозвіл на роботу

1. Кожна Договірна Сторона, яка дозволяє трудящому-мігранту в’їхати на її територію для здійснення оплачуваної діяльності, видає йому або поновлює дозвіл на роботу (якщо його не звільнено від цієї вимоги)
з дотриманням положень свого законодавства.
2. Проте дозвіл на роботу, виданий уперше, не може, як правило, зобов’язувати робітника працювати в одного роботодавця або в одній місцевості довше одного року.
3. У разі поновлення дозволу на роботу трудящого-мігранта, дозвіл поновлюється, як правило, принаймні на рік, наскільки це дозволяють поточний стан і розвиток ситуації на ринку праці.

Стаття 9

Дозвіл на проживання

1. Якщо цього вимагає національне законодавство, кожна Договірна Сторона видає дозволи на проживання тим трудящим-мігрантам, яким було дозволено займатися оплачуваною роботою на її території на умовах, визначених у цій Конвенції.
2. Дозвіл на проживання відповідно до положень національного законодавства видається та, у разі необхідності, поновлюється, як правило, щонайменше на строк дії дозволу на роботу. Якщо дозвіл на роботу
є дійсним протягом невизначеного періоду, дозвіл на проживання,
як правило, видається та, у разі необхідності, поновлюється щонайменше
на рік. Він видається та поновлюється безоплатно або зі сплатою суми,
що покриває лише адміністративні витрати.
3. Положення цієї статті застосовуються також до членів сім’ї трудящого-мігранта, яким дозволено приєднатися до нього відповідно
до статті 12 цієї Конвенції.
4. Якщо трудящий-мігрант більше не працює через тимчасову непрацездатність або внаслідок хвороби чи нещасного випадку або тому,
що він став безробітним не з власної волі, що належним чином підтверджується компетентними органами, йому дозволяється для цілей застосування
статті 25 цієї Конвенції залишатися на території держави, що приймає, протягом періоду, який повинен бути не меншим п’яти місяців. Проте жодна Договірна Сторона не зобов’язана у випадку, передбаченому у викладеному вище реченні, дозволяти трудящому-мігранту залишатися на період,
що перевищує період виплати допомоги по безробіттю.
5. Дозвіл на проживання, виданий відповідно до положень пунктів 1–3 цієї статті, може бути вилучений:
a) з міркувань національної безпеки, громадського порядку
чи суспільної моралі;
b) якщо власник дозволу відмовляється, після того як його належним чином було поінформовано про наслідки такої відмови, дотримуватися заходів, передбачених для нього офіційним медичним закладом для захисту здоров’я людей;
c) якщо одна з вимог, що має суттєве значення для її видачі або дійсності, не задовольняється.
Незважаючи на це, кожна Договірна Сторона зобов’язується надавати трудящим-мігрантам, в яких було вилучено дозвіл на проживання, ефективне право на оскарження в судовому чи адміністративному органі відповідно
до процедури, передбаченої її законодавством.

Стаття 10

Приймання

1. Після прибуття до держави, що приймає, трудящим-мігрантам
і членам їхніх сімей надаються відповідна інформація та поради, а також уся необхідна допомога для їхнього влаштування та адаптації.
2. Для цього трудящі-мігранти й члени їхніх сімей мають право
на допомогу та сприяння з боку соціальних служб держави, що приймає, або з боку органів, що здійснюють свою діяльність у суспільних інтересах
у державі, що приймає, а також на допомогу з боку консульських установ їхньої держави походження. Крім того, трудящі-мігранти так само,
як і працівники країни перебування, мають право на допомогу та сприяння
з боку служб працевлаштування. Проте кожна Договірна Сторона, якщо цього вимагає ситуація, намагатиметься забезпечити функціонування спеціальних соціальних служб для того, щоб сприяти прийманню трудящих-мігрантів і членів їхніх сімей та координувати таку діяльність.
3. Кожна Договірна Сторона зобов’язується забезпечити трудящим-мігрантам і членам їхніх сімей можливість безперешкодно брати участь
у богослужінні відповідно до їхньої віри; кожна Договірна Сторона сприяє такому богослужінню в межах наявних засобів.

Стаття 11

Стягування сум, які підлягають сплаті у зв’язку з утриманням

1. Статус трудящих-мігрантів не повинен перешкоджати стягуванню сум, що повинні бути сплачені у зв’язку з утриманням, на користь осіб
в державі походження, перед якими вони мають зобов’язання з утримання, що випливають із сімейних відносин, батьківства чи материнства, шлюбу
чи спорідненості, зокрема зобов’язання з утримання стосовно незаконно народженої дитини.
2. Кожна Договірна Сторона вживає заходів, необхідних для забезпечення стягування сум, які повинні бути сплачені у зв’язку з таким утриманням, використовуючи при цьому, наскільки це можливо, форму, прийняту Комітетом міністрів Ради Європи.
3. Наскільки це можливо, кожна Договірна Сторона вживає заходів для призначення єдиного національного або регіонального органу, уповноваженого отримувати й надсилати клопотання стосовно сум, які повинні бути сплачені у зв’язку з утриманням, передбаченим у викладеному вище пункті 1.
4. Ця стаття не завдає шкоди існуючим або майбутнім двостороннім
чи багатостороннім угодам.

Стаття 12

Возз’єднання сім’ї

1. Дружині (чоловіку) трудящого-мігранта, який на законних підставах працює на території Договірної Сторони, та його неодруженим дітям, якщо вони вважаються неповнолітніми згідно з відповідним законодавством держави, що приймає, які перебувають на утриманні трудящого-мігранта, дозволяється на умовах, аналогічних тим, які ця Конвенція застосовує
до допуску трудящих-мігрантів, і відповідно до процедури допуску, визначеної таким законом або міжнародними угодами, приєднатися
до трудящого-мігранта на території Договірної Сторони за умови,
що останній має для сім’ї житло, яке вважається нормальним для працівників – громадян країни перебування, у місцевості, де працює трудящий-мігрант. Кожна Договірна Сторона може обумовити видачу дозволу періодом очікування, який не повинен перевищувати дванадцяти місяців.
2. Будь-яка держава будь-коли за допомогою заяви на ім’я Генерального секретаря Ради Європи, яка набирає чинності через місяць
з дати її отримання, може також обумовити возз’єднання сім’ї, згадане
у викладеному вище пункті 1, необхідністю наявності в трудящого-мігранта стабільних ресурсів у розмірі, достатньому для задоволення потреб його сім’ї.
3. Будь-яка держава може будь-коли за допомогою заяви на ім’я Генерального секретаря Ради Європи, яка набирає чинності через місяць
з дати її отримання, тимчасово відступати від зобов’язання давати дозвіл, передбачений у викладеному вище пункті 1, на перебування на одній
чи більше частинах її території, які вона зазначає у своїй заяві, за умови,
що такі заходи не суперечать зобов’язанням за іншими міжнародними документами. У заяві зазначаються особливі причини, що виправдовують відступ від зобов’язання стосовно можливостей прийому.
Будь-яка держава, яка використовує цю можливість відступу від своїх зобов’язань, повною мірою інформує Генерального секретаря Ради Європи про вжиті нею заходи та забезпечує якнайшвидше опублікування таких заходів. Вона також інформує Генерального секретаря Ради Європи про
те, коли такі заходи будуть припинені й з якого часу положення Конвенції знову повністю виконуватимуться.
Як правило, відступ від зобов’язань не завдає шкоди клопотанням про возз’єднання сім’ї, які були подані до компетентних органів до надіслання заяви на ім’я Генерального секретаря трудящими-мігрантами, що вже влаштувалися в частині відповідної території.

 

Стаття 13

Житло

1. Кожна Договірна Сторона надає трудящим-мігрантам, у тому,
що стосується доступу до житла та квартирної плати, режим, не менш сприятливий, ніж режим, що надається її громадянам, наскільки це питання регулюється національним законодавством.
2. Кожна Договірна Сторона забезпечує, щоб у відповідних випадках компетентні національні органи в співробітництві з відповідними консульськими установами, що діють у межах їхньої компетенції, здійснювали контрольні перевірки для забезпечення дотримання стандартів придатності житла трудящих-мігрантів, установлених для її громадян.
3. Кожна Договірна Сторона зобов’язується відповідно до свого законодавства захищати трудящих-мігрантів від експлуатації стосовно квартирної плати.
4. Кожна Договірна Сторона забезпечує за допомогою засобів, наявних у компетентних національних органів, щоб трудящі-мігранти мали відповідне житло.

Стаття 14

Попередня підготовка. Освіта. Мовна підготовка.
Професійна підготовка та перепідготовка

1. Трудящі-мігранти й члени їхніх сімей, яким офіційно дозволено перебувати на території Договірної Сторони, мають право, на тих самих засадах і умовах, що й працівники – громадяни країни перебування,
на загальну освіту й професійну підготовку та перепідготовку, і їм надається доступ до вищої освіти згідно із загальними правилами, які регулюють прийом до відповідних закладів держави, що приймає.
2. Для сприяння доступу до загальноосвітніх і професійно-технічних шкіл та до центрів професійно-технічної підготовки держава, що приймає, сприяє викладанню трудящим-мігрантам і членам їхніх сімей своєї мови або, якщо їх кілька, однієї зі своїх мов.
3. Для цілей застосування викладених вище пунктів 1 і 2 надання стипендій здійснюється на розсуд кожної Договірної Сторони, яка докладає зусиль для створення дітям трудящих-мігрантів, що проживають з їхніми сім’ями в державі, що приймає, відповідно до положень статті 12 цієї Конвенції таких самих умов у цьому відношенні, що й для громадян держави, що приймає.
4. Попередні знання робітників, а також їхні дипломи та професійні кваліфікації, здобуті в державі походження, визнаються кожною Договірною Стороною в порядку, установленому у двосторонніх і багатосторонніх угодах.
5. Відповідні Договірні Сторони в тісному співробітництві намагатимуться забезпечити, щоб програми професійної підготовки
та перепідготовки, у розумінні цієї статті, у міру можливості задовольняли потреби трудящих-мігрантів з урахуванням їхнього повернення до їхньої держави походження.

Стаття 15

Викладання рідної мови трудящих-мігрантів

Відповідні Договірні Сторони за спільною згодою вживають заходів для організації, наскільки це практично можливо, для дітей трудящих-мігрантів спеціальних курсів вивчення рідної мови трудящого-мігранта для полегшення, зокрема, їхнього повернення до їхньої держави походження.

Стаття 16

Умови праці

1. У тому, що стосується умов праці, трудящим-мігрантам, яким дозволено займатися роботою, надається режим, не менш сприятливий, ніж режим, що надається працівникам країни перебування відповідно
до законодавчих чи адміністративних положень, колективних трудових договорів або звичаїв.
2. Відступ від принципу рівності, згаданого в попередньому пункті, шляхом укладення індивідуальних контрактів є не припустимим.

Стаття 17

Переказ заощаджень

1. Кожна Договірна Сторона дозволяє відповідно до угод, передбачених її законодавством, переказувати всі доходи та заощадження трудящих-мігрантів або ті їхні частини, які останні можуть забажати переказати.
Це положення застосовується також до переказу сум, які трудящі-мігранти повинні сплачувати у зв’язку з утриманням. За будь-яких обставин забороняється перешкоджати або запобігати переказу сум, які трудящі-мігранти повинні сплачувати у зв’язку з утриманням.
2. Кожна Договірна Сторона дозволяє згідно з двосторонніми угодами або за допомогою будь-яких інших засобів переказувати такі суми, які залишаються несплаченими трудящим-мігрантам на час їхнього від’їзду
з території держави, що приймає.

 

Стаття 18

Соціальне забезпечення

1. Кожна Договірна Сторона зобов’язується надавати трудящим-мігрантам і членам їхніх сімей у питанні соціального забезпечення в межах своєї території такий самий режим, який вона надає своїм громадянам, відповідно до вимог національного законодавства та двосторонніх
чи багатосторонніх угод, які вже укладено чи будуть укладені між заінтересованими Договірними Сторонами.
2. Крім того, Договірні Сторони намагатимуться на основі двосторонніх і багатосторонніх угод забезпечувати трудящим-мігрантам
і членам їхніх сімей збереження прав, що набуваються, та набутих прав,
а також надання допомоги за кордоном.

Стаття 19

Соціальна та медична допомога

Кожна Договірна Сторона зобов’язується надавати в межах своєї території трудящим-мігрантам і членам їхніх сімей, які на законних підставах перебувають на її території, соціальну та медичну допомогу на тих самих засадах, що і її громадянам відповідно до зобов’язань, які вона взяла на себе за іншими міжнародними угодами та, зокрема, Європейською конвенцією
1953 року про соціальну та медичну допомогу.

Стаття 20

Нещасні випадки на виробництві
та професійні захворювання.
Виробнича гігієна

1. У тому, що стосується запобігання нещасним випадкам
на виробництві та професійним захворюванням, а також виробничої гігієни, трудящі-мігранти мають такі самі права й захист, що й працівники країни перебування, у застосуванні законів Договірної Сторони й колективних договорів та з урахуванням їхнього особливого положення.
2. Трудящий-мігрант, який став жертвою нещасного випадку
на виробництві або отримав професійне захворювання на території держави, що приймає, має право на професійну реабілітацію на тих самих засадах,
що й працівники – громадяни країни перебування.

Стаття 21

Інспектування умов праці

Кожна Договірна Сторона інспектує або забезпечує інспектування умов праці трудящих-мігрантів так само, як й умов праці працівників – громадян країни перебування. Таке інспектування здійснюється компетентними органами або установами держави, що приймає, та будь-яким іншим органом, уповноваженим державою, що приймає.

Стаття 22

Смерть

Кожна Договірна Сторона в рамках свого законодавства і, у разі необхідності, у рамках двосторонніх угод забезпечує вжиття заходів, спрямованих на надання всілякої допомоги, необхідної для транспортування до держави походження тіл трудящих-мігрантів, що померли внаслідок нещасного випадку на виробництві.

Стаття 23

Оподаткування доходів

1. У тому, що стосується доходів, і без шкоди для положень про подвійне оподаткування, що містяться в угодах, уже укладено або які можуть бути в майбутньому укладені між Договірними Сторонами, трудящі-мігранти на території Договірної Сторони не сплачують жодних мит, зборів, податків чи внесків, які є вищими чи більш обтяжливими, ніж ті, що сплачуються
її громадянами за подібних обставин. Зокрема, вони мають право
на зменшення або звільнення від податків чи зборів і на всі грошові допомоги, зокрема допомоги на осіб, що перебувають на утриманні.
2. Договірні Сторони вирішують між собою за допомогою двосторонніх чи багатосторонніх угод з подвійного оподаткування, яких заходів можна вжити для запобігання подвійному оподаткуванню доходів трудящих-мігрантів.

Стаття 24

Закінчення дії договору та звільнення

1. Після закінчення дії трудового договору, укладеного на визначений строк, наприкінці погодженого строку та в разі дострокового розірвання такого договору або розірвання трудового договору на невизначений строк, трудящим-мігрантам надається режим, не менш сприятливий, ніж режим,
що надається працівникам – громадянам країни перебування згідно
з положеннями національного законодавства або колективних трудових угод.
2. У разі індивідуального або колективного звільнення трудящим-мігрантам надається режим, який застосовується до працівників країни перебування згідно з національним законодавством або колективними трудовими угодами, у тому, що стосується форми та строку повідомлення про звільнення, компенсації, передбаченої законодавством або угодами, чи такої компенсації, яка повинна виплачуватись у випадках незаконного розірвання їхніх трудових договорів.

Стаття 25

Повторне працевлаштування

1. Якщо трудящий-мігрант утрачає свою роботу з незалежних від нього причин, наприклад звільнення у зв’язку зі скороченням штатів або тривала хвороба, компетентний орган держави, що приймає, сприяє його повторному працевлаштуванню відповідно до законодавства цієї держави.
2. Для цього держава, що приймає, сприяє здійсненню заходів, необхідних для забезпечення, у міру можливості, професійної перепідготовки та професійної реабілітації відповідного трудящого-мігранта за умови, що він має намір продовжувати працювати після цього у відповідній державі.

Стаття 26

Право на звернення до судів та адміністративних органів
держави, що приймає

1. Кожна Договірна Сторона гарантує трудящим-мігрантам режим,
не менш сприятливий, ніж режим, що надається її громадянам у питаннях судочинства. Трудящі-мігранти мають право на тих самих умовах,
що й громадяни країни перебування, на всебічний правовий та судовий захист їхнього особистого майна, а також їхніх прав та інтересів, зокрема вони мають право на звернення до компетентних судів та адміністративних органів у такий самий спосіб, що й громадяни, відповідно до законодавства держави, що приймає, а також право на отримання допомоги з боку будь-якої особи на їхній вибір, яка має право надавати таку допомогу згідно
із законодавством цієї держави, наприклад у спорах з роботодавцями, членами їхніх сімей або третіми сторонами. Ця стаття не завдає шкоди нормам міжнародного приватного права, що є чинними в державі,
що приймає.
2. Кожна Договірна Сторона надає трудящим-мігрантам правову допомогу на таких самих умовах, що й своїм громадянам, і, у разі цивільного чи кримінального судочинства, – можливість отримання допомоги усного перекладача, якщо вони не розуміють мови, що використовується в суді, або не говорять нею.

Стаття 27

Використання служб працевлаштування

Кожна Договірна Сторона визнає право трудящих-мігрантів і членів їхніх сімей, яким офіційно дозволено перебувати на її території, користуватися послугами служб працевлаштування на таких самих умовах, на яких ними користуються працівники – громадяни країни перебування,
з дотриманням правових положень і правил та адміністративної практики, зокрема умови доступу, що є чинними в цій державі.

Стаття 28

Здійснення права на створення організацій

Кожна Договірна Сторона надає трудящим-мігрантам право
на створення організацій для захисту своїх економічних і соціальних інтересів на умовах, визначених національним законодавством для
її громадян.

Стаття 29
Участь у справах підприємства
Кожна Договірна Сторона сприяє, у міру можливості, участі трудящих-мігрантів у справах підприємства на таких самих умовах, що й працівників – громадян країни перебування.

Глава IV

Стаття 30

Повернення до країни походження

1. Кожна Договірна Сторона вживає, у міру можливості, відповідних заходів для надання трудящим-мігрантам і членам їхніх сімей допомоги
у зв’язку з їхнім остаточним поверненням до їхньої держави походження,
і зокрема заходів, згаданих у пунктах 2 і 3 статті 7 цієї Конвенції. Надання фінансової допомоги здійснюється на розсуд кожної Договірної Сторони.
2. Для надання трудящим-мігрантам можливості ознайомитися
до їхнього від’їзду з умовами повторного поселення в їхній державі походження, ця держава надсилає інформацію державі, що приймає, яка надає її заінтересованим особам на їхній запит, зокрема стосовно:
– можливостей і умов працевлаштування в державі походження;
– фінансової допомоги, що надається для економічної реінтеграції;
– збереження прав, набутих за кордоном у галузі соціального забезпечення;
– заходів, яких необхідно вжити для полегшення пошуку житла;
– установлення еквівалентності професійних кваліфікацій, отриманих за кордоном, а також стосовно будь-яких іспитів, які необхідно скласти для забезпечення їхнього офіційного визнання;
– установлення еквівалентності освітніх кваліфікацій для надання дітям трудящих-мігрантів можливості бути прийнятими до школи в той самий клас, який вони відвідували в країні, що приймала.

Глава V

Стаття 31

Збереження набутих прав

Жодне положення цієї Конвенції не може тлумачитися як таке,
що виправдовує менш сприятливий режим, ніж режим, що надається трудящим-мігрантам згідно з національним законодавством держави,
що приймає, або за двосторонніми та багатосторонніми угодами, Договірною Стороною яких є ця держава.

Стаття 32

Співвідношення між цією Конвенцією
та законами Договірних Сторін
або міжнародними угодами

Положення цієї Конвенції не завдають шкоди положенням законів Договірних Сторін чи будь-яких двосторонніх чи багатосторонніх договорів, конвенцій, угод або домовленостей, а також заходам, що вживаються для їхнього виконання, які вже набрали чинності або можуть набрати чинності
й за якими особам, що перебувають під захистом Конвенції, надавався або надаватиметься більш сприятливий режим.

Стаття 33

Застосування Конвенції

1. Протягом року після набрання чинності цією Конвенцією створюється Консультативний комітет.
2. Кожна Договірна Сторона призначає до Консультативного комітету одного представника. Будь-яка інша держава – член Ради Європи може бути представлена спостерігачем з правом виступати.
3. Консультативний комітет розглядає будь-які пропозиції, подані йому однією з Договірних Сторін для сприяння або полегшення застосування Конвенції, а також будь-яку пропозицію стосовно внесення до неї змін.
4. Висновки та рекомендації Консультативного комітету ухвалюються більшістю голосів членів Комітету, проте пропозиції стосовно внесення змін до Конвенції ухвалюються членами Комітету одностайно.
5. Висновки, рекомендації та пропозиції Консультативного комітету, згадані вище, надсилаються Комітетові міністрів Ради Європи, який вирішує, яких заходів необхідно вжити.
6. Консультативний комітет скликається Генеральним секретарем Ради Європи й збирається на засідання, як правило, принаймні раз на два роки
та, крім того, кожного разу, коли цього вимагають не менше двох Договірних Сторін або Комітет міністрів. Комітет також збирається на засідання
на вимогу однієї Договірної Сторони в разі застосування положень пункту 3 статті 12.
7. Консультативний комітет готує періодично для розгляду Комітетом міністрів звіт, що містить інформацію стосовно законів і підзаконних актів, які є чинними на території Договірних Сторін і які стосуються питань, передбачених у цій Конвенції.

Глава VI

Стаття 34

Підписання, ратифікація та набрання чинності

1. Цю Конвенцію відкрито для підписання державами – членами Ради Європи. Вона повинна бути ратифікована, прийнята або схвалена. Ратифікаційні грамоти або документи про прийняття чи схвалення здаються на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи.
2. Ця Конвенція набирає чинності в перший день третього місяця з дати здачі на зберігання п’ятої ратифікаційної грамоти або п’ятого документа про прийняття чи схвалення.
3. Для держави, яка підписала Конвенцію і яка ратифікуватиме, схвалюватиме або прийматиме її після набрання нею чинності, Конвенція набирає чинності в перший день третього місяця з дати здачі на зберігання
її ратифікаційної грамоти або документа про прийняття чи схвалення.

Стаття 35

Територіальне застосування

1. Будь-яка держава може під час підписання або здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або свого документа про прийняття
чи схвалення чи будь-коли в подальшому поширити за допомогою заяви
на ім’я Генерального секретаря Ради Європи застосування цієї Конвенції
на всі території чи будь-яку з територій, за міжнародні відносини яких вона несе відповідальність або від імені яких вона вповноважена брати зобов’язання.
2. Будь-яка заява, зроблена відповідно до попереднього пункту, може бути відкликана стосовно будь-якої території, визначеної в цій заяві. Таке відкликання набирає чинності через шість місяців після отримання Генеральним секретарем Ради Європи заяви про відкликання.

Стаття 36

Застереження

1. Будь-яка Договірна Сторона може під час підписання або здачі
на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або свого документа про прийняття чи схвалення зробити одне чи більше застережень, які можуть стосуватися не більше дев’яти статей глав II – IV включно, крім статей 4, 8, 9, 12, 16, 17, 20, 25, 26.
2. Будь-яка Договірна Сторона може будь-коли повністю або частково відкликати застереження, яке вона зробила відповідно до попереднього пункту, шляхом надіслання повідомлення на ім’я Генерального секретаря Ради Європи, яке набирає чинності з дати його отримання.

Стаття 37

Денонсація Конвенції

1. Кожна Договірна Сторона може денонсувати цю Конвенцію шляхом надіслання повідомлення на ім’я Генерального секретаря Ради Європи, яке набирає чинності через шість місяців з дати його отримання.
2. Протягом п’яти років з дати набрання чинності цією Конвенцією стосовно відповідної Договірної Сторони денонсувати Конвенцію
не дозволяється.
3. Кожна Договірна Сторона, яка перестає бути членом Ради Європи, перестає бути Стороною цієї Конвенції через шість місяців з дати, коли припиняється її членство в Раді Європи.

 

Стаття 38

Повідомлення

Генеральний секретар Ради Європи повідомляє державам – членам Ради про:
a) будь-яке підписання;
b) здачу на зберігання будь-якої ратифікаційної грамоти чи будь-якого документа про прийняття чи схвалення;
c) будь-яке повідомлення, отримане стосовно пунктів 2 і 3 статті 12;
d) будь-яку дату набрання чинності цією Конвенцією відповідно
до статті 34 Конвенції;
e) будь-яку заяву, отриману на виконання положень статті 35;
f) будь-яке застереження, зроблене на виконання положень пункту 1 статті 36;
g) відкликання будь-якого застереження, зробленого на виконання положень пункту 2 статті 36;
h) будь-яке повідомлення, отримане на виконання положень статті 37,
і дату, від якої денонсація набирає чинності.

На посвідчення чого ті, що підписалися нижче, належним чином
на те вповноважені, підписали цю Конвенцію.
Учинено в Страсбурзі 24 листопада 1977 року англійською
та французькою мовами, причому обидва тексти є автентичними, в одному примірнику, який зберігатиметься в архіві Ради Європи. Генеральний секретар Ради Європи надсилає засвідчені копії Конвенції кожній державі, що підписала Конвенцію.

ЯК СТАТИ ГРОМАДЯНИНОМ АМЕРИКИ?


Що таке натуралізаця й що вона практично дає? Як підготуватися до складання необхідного для отримання американського громадянства іспиту на знання англійської мови, історії й державного устрою США? Чи існують винятки, які передбачають звільнення від складання такого іспиту?
На ці та інші запитання наших читачів відповідає кандидат політичних наук, викладач спеціальних курсів підготовки до іспиту на отримання американського громадянства при громадському об’єднанні новоприбулих іммігрантів в Нью-Йорку Наталія Турчак.
* * *

Передусім – що таке натуралізація?
Це процес, в результаті якого особа, яка народилася за межами Сполучених Штатів, стає громадянином цієї країни. Громадянство – це не право, як дехто думає, а привілей, який надається лише тому, хто в змозі довести, що гідний бути громадянином США. Які ж переваги має громадянин США в порівнянні з власником грін-карти? Найперше, на відміну від останніх, громадянин має право обирати представників до федеральних, штатних та місцевих органів влади. Лише на перший погляд ця перевага здається сумнівною. Насправді ж без такого права відчути себе повноцінним членом американського суспільства неможливо. Друге, в США існує цілий перелік посад державних службовців, на які можуть претендувати лише громадяни США. Ще одна перевага: громадяни США можуть запрошувати прямих родичів (дружин, чоловіків, батьків, дітей) на постійне проживання без багаторічних черг на право в’їхати до Америки. Окрім цього, громадяни США можуть жити за межами Америки будь-як довго, не втрачаючи при цьому права на повернення до США.


Хто має право подати документи на натуралізацію? Особи, яким на момент подачі заяви виповнилося не менше18 років й які постійно, на законних підставах мешкали в США не менше 5 років. Часто наші читачі запитують, чи означає ця вимога, що претенденти на натуралізацію повинні безвиїзно прожити на території Америки всі 5 років. Ні, закон вимагає безперервної фізичної присутності на території США протягом лише двох з половиною років (для дружин або чоловіків громадян США – 18 місцяів). Але це не означає, що інші 2 з половиною роки можна жити за межами США. Якщо заявник на отримання американського громадянства перебував за межами США більше одного року, він вважається порушником вимоги про безперервність проживання в США. Ще одна вимога: перед поданням документів на громадянство необхідно мешкати на території одного й того ж штату не менше 3-х місяців.

Особи, які перебувають в шлюбі з громадянами США, можуть клопотати про натуралізацію після трирічного терміну в статусі постійного законного мешканця США, тобто уклавши шлюб з американським громадянином (громадянкою), отримавши грін-карту й проживши в США після цього три роки, вони можуть подавати документи на отримання американського громадянства. Необхідно знати, що це стосується лише тих дружин чи чоловіків американських громадян, які всі ці три роки не розлучалися чи не оформлювали документів на окреме проживання. В одному з листів, які ми отримали, читач пише: “Чи зберігається за дружиною чи чоловіком американських громадян право на натуралізацію, якщо друга “половина” за цей час захотіла позбутися американського громадянства й стати громадянином іншої країни? Так, наприклад, як вчинив свого часу нинішній міністр юстиції України Роман Зварич”. Закон констатує, що в такому разі право на отримання громадянства дружинами чи чоловіками колишніх громадян США втрачається.

В більшості листів стосовно натуралізації читачі просять розповісти про іспит на знання англійської мови, історії й державного устрою США. Але перед тим, як перейти до цього питання, нагадаємо, що імміграційний закон Сполучених Штатів вимагає від претендентів на отримання американського громадянства не лише знання англійської мови, історії й державного устрою США, а й позитивних моральних якостей. Йдеться про повагу до закону, сплату податків, турботу про своїх рідних й близьких. Після терактів 11 вересня 2001 року імміграційній службі США надано широкі права щодо депортації з країни тих, хто порушував її закони. Грін-карта при цьому не дає жодних індульгенцій. Тому всім заявникам, які скоїли злочини, перед тим, як подавати документи на натуралізацію, радимо отримати консультацію у фахового адвоката. Часто буває так, що людина давно забула про якісь правопорушення й сміливо подає документи на отримання громадянства. Але замість виклику на співбесіду до неї несподівано приходить рішення про депортацію.

Тепер щодо іспиту на знання англійської мови, історії та державного устрою США. Закон вимагає, щоб претендент на отримання американського громадянства вмів говорити, читати й писати по-англійськи. Не слід думати, що достатньо знати два-три десятки анлійських фраз й іспит буде складено. Інколи чиновники служби імміграції й громадянства пред’являють доволі серйозні вимоги. Відомі випадки, коли особи, які доволі добре володіли побутовою англійською мовою, на іспиті “провалювалися”, бо, щоб похизуватися, замість зрозумілих, правильних літературних англійських слів вживали неологізми й “вуличні” слівця. Й навпаки, буває так, що іспит обмежується короткою співбесідою й вимогою написати два-три легесеньких речення на кшталт “Сьогодні сонячний день”, якщо імміграційний чиновник бачить, що перед ним серйозний й старанний претендент. Під час іспиту на знання історії й державного устрою США необхідно дати правильні відповіді щонайменше на 7 з 10 запропонованих запитань.

Йдучи на іспит, треба бути готовим до жорсткішого варіанту, а тому мову, історію й державний устрій США треба знати. При громадському об’єднанні для новоприбулих “Українська світлиця” в Нью-Йорку зорганізовано спеціальні курси підготовки до іспиту на знання англійської мови, історії й державного устрою США. Всі бажаючі можуть стати їхніми слухачами.
Запитання з історії та державного устрою США насамперед торкаються американської системи влади, яка, як відомо, складається з трьох рівноправних і незалежних гілок – законодавчої, виконавчої й судової. Необхідно знати, хто в даний час очолює всі ці три гілки влади. На іспиті будуть також запитання про те, як почалися Сполучені Штати, хто був іхнім першим президентом, де було підписано Декларацію про незалежність США, з яких палат складається американський конгрес, на скільки років обираються президент, члени Палати представників й сенатори й т.ін. Серед запитань можуть бути й несподівані, на які навіть дуже освічені люди не можуть відразу відповісти. Наприклад: “Хто був першим віце-президентом США?” Або: “Як називався корабель, на якому до берегів США прибули перші переселенці з Європи?” Серед запитань багато й таких, що стосуються громадянської війни в США між Північчю й Півднем, скасування рабства, Другої світової війни тощо. Багато й суто географічних: “Який штат Америки є найбільшим?” або: “Назвіть найдовшу річку США”. Є також запитання, так би мовити, на місцеву тематику: “Хто є губернатором вашого штату?” або “Хто є мером вашого міста?” Перед відповіддю не треба хвилюватися й поспішати, необхідно добре подумати, як правильно й чітко відповісти англійською мовою.

У багатьох листах до редакції читачі старшого віку пишуть, що вони через вік вже не можуть опанувати англійську мову. Й запитують: чи не можна скласти іспит на знання історії та державного устрою США українською? Так, можна, але лише тим заявникам, яким виповнилося 50 років й при цьому вони легально прожили в США не менше 20 років. Або тим, кому виповнилося 55 років й вони легально прожили в США не менше 15 років. При цьому особи, яким минуло 65 або більше років й які легально прожили в США не менше 20 років, складають іспит на знання історії та державного устрою США за полегшеною програмою. Тобто, їм поставлять кілька легких запитань рідною для них мовою й на цьому кінець. Закон взагалі звільняє від складання іспиту на знання англійської мови, історії й державного устрою США осіб з певними фізичними або ментальними захворюваннями. Такі особи повинні надати службі імміграції й громадянства медичну довідку про звільнення їх від іспитів за станом здоров’я (форма N-648). Цю довідку повинні підписати лікар або клінічний психолог, що мають спеціальну ліцензію.

Які документи необхідні для початку процесу натуралізації? Насамперед імміграційна форма N-400 (анкета на отримання громадянства), копія грін-карти, фотографії, чек або мані-ордер про сплату мита. Окрім цього, необхідно також додати чек або мані-ордер про оплату процедури взяття відбитків пальців. Суми ці змінюються й тому їх необхідно уточнити безпосередньо перед тим, як відсилати документи до служби імміграції й громадянства (BCIS Service Center). Особам, яким на момент подачі документів виповнилося 75 або більше років, відбитки пальців здавати не треба, а тому не треба й оплачувати цю процедуру.
Бачгато читачів запитують, навіщо треба здавати відбитки пальців. Це вимога Федерального бюро розслідувань (ФБР) США, яке перевіряє, чи немає серед претендентів на отримання американського громадянства осіб, що скоїли кримінальні злочини й приховали це. Після того, як відбитки пальці пройдуть перевірку у ФБР, заявника викличуть на співбесіду до служби імміграції й громадянства, де перед тим, як почати іспит, перевірять знання англійської мови, звіряючи анкетні дані й пильно стежачи за тим, щоб сказане на іспиті збігалося з написаним раніше в анкеті. Якщо іспит на знання англійської мови, історії й державного устрою США закінчиться успішно, заявник отримає запрошення на складання присяги. До тих пір, доки предентент на склав присягу, він не є громадянином США. Може так статися, що з якихось поважних причин заявник не зміг прибути на складання присяги. В цьому випадку необхідно виповнити форму N-445 і разом з листом-поясненням надіслати до бюро імміграції й громадянства за місцем проживання. Тим, хто не зміг скласти іспит на знання англійської мови, історії й державного устрою США з першого разу, буде надано повторну можливість.

 

УКРАЇНСЬКА ПЕНСІЯ: ХТО МАЄ НА НЕЇ ПРАВО?


Як громадяни України, котрі мешкають за кордоном, можуть отримати зароблені ними українські пенсії?

Спеціально для "Нової хвилі" про це розповідає президент юридичної фірми Hoshovsky Law Firm в Нью-Йорку Сергій Гошовський.

* * *

Насамперед про те, хто має право на отримання української пенсії. Законодавством України передбачається, що пенсію можуть отримувати тільки громадяни України. На жаль, чинні українські закони не дають підстав для отримання пенсій особами, які не є громадянами України. Але чи означає це, що, скажімо, особа, яка має український паспорт і отримала громадянство Америки, втрачає право на пенсію, зароблену в Україні? Законодавство України не передбачає подвійного громадянства. Проте Закон України «Про громадянство» стверджує, що особа втрачає громадянство України тільки на підставі указу Президента про його втрату. Отже, до моменту, доки такого указу немає, така особа залишається громадянином України і має всі права, що випливають з цього, включаючи її право на забезпечену старість, тобто, на пенсію.

Законодавство України про пенсійне забезпечення розрізняє дві категорії громадян України, які перебувають за кордоном:

1. Ті, що виїхали на постійне місце проживання за кордон;
2. Ті, що перебувають за кордоном тимчасово.

Обидві категорії мають право на отримання пенсії, однак процедури такого отримання є різними.

В українському законодавстві термін “виїзд на постійне місце проживання за кордон” вважається рудиментом радянської системи права і розглядається лишень з формального боку справи. Особа, яка виїжджає на постійне місце проживання за кордон, повинна пройти формальну виписку зі свого місця проживання в Україні, здати внутрішній український паспорт, стати на консульський облік в країні перебування і виконати ще цілу низку формальних процедур. Тільки тоді особа вважається такою, що виїхала на постійне місце проживання за кордон. При цьому фактичний час перебування за кордоном до уваги не береться. Незалежно від того, чи це є місяць, чи 10 років, статус такої особи не змінюється.

З іншого боку, особа, яка не здійснює вищеперерахованих процедур, вважається такою, що перебуває за кордоном тимчасово. Навіть, якщо така особа мешкає в США 10 років, має тут житло, роботу, “зелену картку” або навіть американське громадянство, для українського законодавства така особа вважається такою, що перебуває за кордоном тимчасово. Вона зберігає за собою право на внутрішній український паспорт і всі інші права.

На противагу цьому, особа, що виїхала на постійне місце проживання за кордон, для того, аби отримати внутрішній український паспорт, повинна пройти дуже складну процедуру. Тому громадяни, які оформляють документи для виїзду на постійне місце проживання за кордон, свідомо позбавляють себе багатьох прав, включно з правом на отриманння пенсій.

Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (стаття 49 пункт 1(2) передбачається, що виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном. Закон взагалі і його 51-а стаття зокрема наголошують, що йдеться саме про “постійне місце проживання за кордоном”. Такі громадяни не мають права на отримання пенсії, якщо інше не передбачено міжнародним договором. Слід зауважити, що Україна уклала угоди з кількома державами про виплату пенсій своїм громадянам, які постійно перебувають в цих державах. На жаль, зі Сполученими Штатами Америки такої угоди й досі не укладено. Перспективи її підписання найближчим часом також не дуже обнадійливі.
На жаль, нині єдине право, що зберігається за громадянином України, який виїздить на постійне місце проживання за кордон, це отримання пенсії за 6 місяців наперед перед від'їздом.

Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” не встановлює якихось спеціальних обмежень на отримання пенсії громадянами, які знаходяться за кордоном тимчасово. Виходячи з норм закону, обмеження знову ж таки стосуються лише тих громадян, які виїхали на постійне місце проживання за кордон. Тому громадяни, які перебувають за кордоном тимчасово, зберігають всі права на отримання пенсій. Вони можуть подати заяву на отримання пенсії за дорученням і уповноважити свого представника в Україні отримувати свою пенсію. Така заява повинна поновлюватися щороку.

Часто запитують, чи можуть отримувати українську пенсію особи, які знаходяться в Америці нелегально? Безперечно, можуть, якщо вони мають на неї право згідно з пенсійним законодавством України. Той факт, що вони знаходяться в Америці нелегально, не впливає на їхнє право отримувати пенсію. Так само, до речі, як і на всі інші права. Якщо такі особи порушили в США якісь закони, зокрема, імміграційне законодавство, то це закони Америки, а не України. Тому у їхніх відносинах з Україною вони залишаються законослухняними громадянами.

Громадяни України, які перебувають за кордоном, не можуть брати участь у загальнообов'язковому пенсійному страхуванні в Україні. Для них законодавством передбачено добровільну участь у пенсійному страхуванні. Це означає, що громадянин України, який знаходиться за кордоном, може укласти договір з Пенсійним фондом України й добровільно здійснювати страхові внески. Сплата таких внесків надає такому громадянину право на отримання пенсії в Україні. Очевидно, що деякі положення пенсійного законодавства, зокрема, ті, що стосуються отриманння зароблених в Україні пенсій особами, які виїхали за кордон, потребують внесення змін і доповнень. Деякі з них було внесено 3 серпня цього року на пропозицію народного депутата України Оксани Білозір. Однак вони мають лише косметичний характер і не змінюють суті процедури отримання пенсій. Проте Закон про внесення змін дає доручення Кабінету Міністрів України протягом першого півріччя 2007 року внести до Верховної Ради пропозиції щодо порядку виплати пенсій громадянам України у разі їхнього виїзду за кордон. Тому не виключено, що законодавство України про пенсії найближчим часом зміниться в бік більшої справедливості й дотриманння права людини на пенсію.

Останнім часом поширююються чутки про те, що в Україні буде змінено положення пенсійного законодавства стосовно встановлення вікової межі для виходу на пенсію. Як заявив нещодавно з цього приводу міністр праці та соціальної політики України Михайло Папієв, у 2007 році вік для виходу на пенсію підвищувати не будуть. Нині в Україні вік для виходу на пенсію для чоловіків становить 60 років, а для жінок – 55 років. «На сьогоднішній день Кабінет Міністрів не планує підвищення пенсійного віку - ніяких проектів законів ми не розробляємо», - підкреслив він на засіданні Координаційного центру з питань здійснення пенсійної реформи. У той же час, міністр підкреслив, що міжнародні експерти і громадські організації відзначають необхідність розгляду такої можливості для української пенсійної системи. М.Папієв заявив також, що чинна в Україні солідарна система пенсійного забезпечення, коли фактично пенсії виплачуються за рахунок працюючого населення, суттєво залежить від демографічної ситуації. За його словами, вона вже не справляється зі своїми завданнями, так як на одного працюючого в Україні припадає один пенсіонер, а через кілька років - припадатиме два пенсіонери. У зв'язку з цим, міністр повідомив про наміри до 2008-2009 року створити умови для того, щоб в Україні в повному обсязі запрацювала накопичувальна система загальнообов'язкового пенсійного страхування.

http://www.pension.kiev.ua/aq.ua.html- На цій сторінці ви маєте змогу звернутися за консультацією з питань пенсійного забезпечення і пенсійної реформи до українських експертів . Відповідь на своє запитання ви отримаєте електронною поштою протягом 10 днів.


За додатковою інформацією звертайтеся за телефонами:(646) 619-1123; (718) 758-0472 або за адресою в Нью-Йорку: 33 West 19 Street